17 січня 2016 р.

Канадські садочки очима українських батьків

Колись, 2 роки тому, я уже писала про садочки в Канаді.  Тоді ще ця тема для мене була зовсім новою, а пост вийшов такий грунтовно теоретичний, з інформацією, яку вдалось мені зібрати на той момент. За той час у нас уже набралось практичного досвіду з дошкільною системою виховання в Канаді, чим і спробую з вами поділитись.
Перший наш садочок був при курсах англійської мови у імміграційній організації. Садочок цей був абсолютно безкоштовний, та ще й їжу на перекус їм давали, але тільки на період мовних курсів. Тобто 3 години курси - 3 години дитина в садочку. Після закінчення курсів, як по годинннику, треба прийти і забрати дитину. Садочок знаходився на одному поверсі з класами, де проходили батьки навчання, то ж якщо не прийдете вчасно забирати, дитину приведуть вам в клас і віддадуть. 

Садочок цей був чудовий. Невелика 1 група з дітками різного віку: у нас були від 1 року до 5. Діток було здається 10 максимум на яких 4 вчительки і 1 керівник садочку, яка також часто приймала участь в вихованні дітей. Садочок цей був цікавий тим, що там практично ніхто з дітей не розмовляв англійською, адже це були діти іммігрантів, які самі не дуже розмовляли англійською, адже ходили на мовні курси. То ж діти були майже в однакових умовах - кожен говорив на своїй мові і вчив англійську від вчителів. 

За тих 3 години, що діти проводили в групі, у них була щоденна програма, яка складалась з багатьох різних навчальних елементів: і книжки читали, і пісні співали, і окремі вчителі з музики і танців приходили, і малювали, і їли, і на вулиці гуляли, і звісно ж гралися. Сама не знаю, як вони все це в 3 години вміщали, але мені подобалась їхня програма, і що діти не були покинуті самі з купою іграшок, щоб самі себе забавляли. А якщо врахувати, що все це було безкоштовно - то взагалі супер варіант. 

Щоправда, цей садочок не міг покрити час, коли мені потрібно було кудись на зустріч, чи по справам, так як головна умова - мама чи тато має знаходитись в будинку на мовних курсах. За батьками можуть прийти в будь-який момент, якщо якийсь непердбачуваний випадок, чи екстренна ситуація. 

Сашко почав ходити в цей садочок в 2 роки і 3 міс. і ходив туди протягом 8 місяців, 5 разів на тиждень по 3 год. А чекали ми на місце в цьому садочку 7 місяців :-), так як черга на місце у садочку дуже велика. Одразу після оцінки мого рівня англійської в тій імміграційній організації, я записалась на чергу в садочок, так як без садочку ходити на ці курси не могла, бо не було з ким залишити малюка. 

Спершу Сашуня плакав і плакав сильно. І ось тут я відкрила для себе мінус цього садочка - все було на одному поверсі. І моє серце просто розривалось на шматки, коли я сиділа в класі англійської мови і чула як через коридор ридає моя дитина і на чистій українській мові благає: "мамочка, прийди і забери мене". О, то був ще той кайф... Одного разу я і сама не витримала і розридалась прямісінько в класі, і всі кинулись мене заспокоювати. В такі моменти мені не хотілось ані Канади, ані англійської мови (привіт усім, хто часом мене питає, чи бували моменти, що хотілось назад в Україну). Я у всьому звинувачувала англійську мову, що дитина її не знає, не розуміє, що до нього говорять, і сама не може говорити, хоча мої українські друзі-мамочки заспокоювали мене тим, що в Україні діти в садочку теж плачуть на початках, і що не в мові справа. 

Тут зроблю емоційну ремарку. Всі говорять, і я підтверджу, що діти вчать мову швидко і для них не буде проблем з англійською, так як вивчать вони її дуже швидко і легко. Все це правда, але ж швидко - це не 1 день, і навіть не місяць. В нас було багато таких емоційно-сльозливих днів, коли ми розуміли, що малюку важко, що він нічого не розуміє, і руки просто опускались. Шкода було усіх: і його, і себе. Не раз мене навідувались думки на зразок "нащо ми те все (імміграцію) затіяли, і як ми то все переживемо...". 

Але час йшов, справи налагоджувались, і от уже через 2,5 тижнів Сашко плакати перестав, а ще трошки - і вже біг до садочку з радістю, бо у нього уже там з’явились друзі. Він швидко навчився розуміти, що до нього говорять, і якось непомітно для нас і сам почав лепетати на другій мові. 

Перший садочок дав нам багато: Сашко звик до того, що бути без мами - це не страшно; він набрався бази англійської мови і вже доволі непогано міг порозумітись на ній; ми вивчили певні канадські особливості поведінки в садочку і виховання дітей загалом.

Якщо коротко і тезисно, що я для себе відкрила:

  • на дітей ніхто не кричить, а їм усе пояснюють впевненим спокійним голосом, при чому пояснють все, про що діти цікавляться. Спершу мене це доволі дивувало, бувало розказували всякі теми, які мені здавались важкими для дитячого розуміння. Великий акцент робиться саме на соціальній взаємодії і на поясненні, як ми ставимось до інших людей.
  • дітей не змушують робити нічого: їсти обід, спати, гуляти, тепло одягатись, коли йдуть на вулицю, сидіти спокійно тощо. Тут часто трапляються нарікання серед україно-російсько мовних іммігрантів на зразок "він/вона вся розхристана гуляла цілий день, а вчителька навіть не прослідкувала, щоб одягнули шапки", "скакали по калюжах, намочили ноги і захворіли". Що я можу тут сказати окрім як констатувати факт - канадські діти дійсно гуляють розхристані і на відміну від наших - не простуджуються, бо такими роздягненими ростуть з маленького. Звісно, вчительки дивляться, щоб діти одягнули те, що ви принесли в садочок, але якщо дитина скаже, що їй не холодно, вони не будуть змушувати одягнути шапку/курту. 
  • дітей вчать не битись, а виражати свої емоції словами. Ніякої мови про "дай здачі" якщо вдарили навіть не йде. Той, хто вдарив, забирається в сторону для того "щоб заспокоїти своє тіло і емоції" і посидіти в стороні, щоб подумати над тим, що сталось. Завершальна стадія - заохочують дитину вибачитись за те, що вдарив/образив
  • ділитись їжею не варто, враховуючи різноманітні алергії, різні віросповідання, і ще купа інших заморочок, про які ви можете не знати. Про це розповім випадок, який стався з нами через 1,5 місяці відвідування нового садочку. Одного разу Сашко на одній загальній вечірці в імміграційній організації добродушно поділився з своє подругою, дівчинкою з мусульманської сім’ї, свининою. Я потім мало не слізно вибачалась перед її мамою, і взагалі почала істерити, що ніколи не звикну до місцевих правил. А ми виховували його щедрим і готовим ділитися з іншими людьми. Виявляється, треба коректувати трохи наші виховальні підходи в цьому питанні.
  • тут серйозні заморочки з фотографіями дітей. Практично скрізь, де може бути ймовірність фотографування дітей, батьки повинні заповнити форму, що не заперечують/або ж заперечують фотографувати їхню дитину і використовувати ці фотографії публічно (навіть повісити на дошці оголошення - все рівно треба дозвіл). Звідси в мене виробилась нова звичка - старатись не фотографувати чужих дітей і не постити фотографії, де можуть бути інші діти. Чесно кажучи, сама не знаю, чому така пристальна увага до цього. Можливо в якихось релігіях йде не стиковка в цьому питанні, точно не знаю. Але таке є скрізь.
Якщо коротко, то перший садочок нам дуже сподобався. Найголовніше - він привчив Сашка бути в дитячому колективі і це нам дуже допомогло, коли прийшов час переходити в інший садочок після того, як закінчились мої курси англійської мови.
Враження про другий садочок будуть вже в наступному пості. 

3 коментарі:

  1. Дуже цікава та цінна інфрмація:) цікаво було читати про твоі переживання як мами..період адаптаціі завжди нелегкий...а особливо з малими дітьми:) буду занотовувати колись і своі переживання..надіюсь на це..Ваш Сашуня молодець! Так швидко адаптувався;)

    ВідповістиВидалити
  2. Усе тут підмічено точно, Ірина. Додам, що фотографувати не можна без дозволу не так по різних релігійних переконаннях, як тому, що потенційно є ризик розміщення фотографії у небажаних місцях, на небажаних сайтах, в небажаних цілях, тощо. Фотографія особи - це дуже особисте, а особисте тут очевидно дуже сильно захищають - і на особистому, і на державному рівні.

    ВідповістиВидалити
  3. А ще: садочки тут є на кожному кроці, майже у кожній школі, майже на кожних курсах. Крім того, це непоганий бізнес (для тих, хто любить дітей).Якщо відносно недовго повчитися на відповідних курсах, пройти всі відповідні інстанції і отримати всі необхідні документи та ліцензії, можна відкривати свій невеличкий дитсадочок у себе вдома.

    ВідповістиВидалити