Юні та студентські амбіції - як це мило і завжди відважно. Тільки в юності можна мріяти без кордонів, без обмежень, що настане свій час і буде ВСЕ, чого тільки побажаєш. (Звісно, якщо дуже-дуже чогось прагнути, то воно рано чи пізно наступить, проте молодь мріє що все станеться, без великих зусиль з їхнього боку. Це моє таке спостереження).
Отож, ще в студентські роки я бачила молодих людей, які все таки їхали за кордон, хто навчатись, хто працювати і мала змогу з ними спілкуватись про життя "там". Зрештою, моя найкраща студентська подруга прожила кілька років в Німеччині, де і навчалась, і працювала. Думаю не варта говорити, що розповідді про життя в різних країнах вислуховувались з неприхованим захопленням і моя бурхлива уява малювала барвисті картини іншого життя.
Найперше, що я вирішила для себе - я ОБОВ`ЯЗКОВО поїду кудись за кордон, хоча б як турист. З цією метою, на накопичені з стипендій кошти, виготовила закордонний паспорт. Це був уже мій перший крок.
Після закінчення університету, влаштувавшись на роботу (дуже скромну по моїм оцінкам і очікуванням) і почавши отримувати власний заробіток, уже через півроку я їхала з своєю одногрупницею вперше за кордон. Шлях був недалекий, до нашого близького сусіда, в Польщу. Чи сподобалось? Звісно! Безумовно! Хоча, як зараз пригадую, наче нічого надзвичайного не було: стандартна ексурсійна програма, сувенірні магазинчики, прогулянки центральними вулицями Кракова. А, і мало не забула, перший досвід катання на лижах. Як виявилось в дорозі, цей ексурсійний тур саме і був ціленаправлено організований для лижного відпочинку в гірському містечку Закопане. Але про цей момент я дізналась лише в автобусі, коли дороги назад не було :-).
Мої враження і захоплення були безмежними. Вже тоді я вирішила, що краще відмовити собі у чомусь в матеріальному плані, але накопичити свій невеликий капітал на подорожі. Адже враження та емоції ні за що не купуються і залишаються в пам`ятті назавжди. Мені хотілось побачити якомога більше країн, цікавих закутків нашої планети, познайомитись поближче з різними культурами і народами. Одним словом, моя любов до подорожів почала зростати.
З того часу, по мірі можливості я старалась поїхати хоча б 1 раз на рік в якусь іншу країну. Фінансові можливості були доволі скромні, тож вибирати якусь надзвичайну екзотику не було змоги. На сьогоднішній день мій закордонний паспорт налічує кілька віз: польська, угорська, турецька і 2 тайських. Окрему історію про екзотичний відпочинок в Тайланді якось опишу в окремому пості. Він вартий окремої теми, хоча і не має відношення до нашої імміграції в Канаду.
В якийсь момент почала виникати думка, що світ безмежний і такий цікавий. А чому б не спробувати на довший час залишитись в іншій країні? Але як? На заробітки з постійним поновленням візи (якщо пощастить) був не найкращий варіант. Ще тоді я випадково почула, що є можливість поїхати на постійне проживання в Канаду. Але ця можливість потребувала кілька років, а мені так хотілось вже і одразу, так щоб через пару місяців пакувати валізи і купувати квитки на літак.
А після створення сім`ї варіантів ставало ще менше, адже якщо одній людині ще простіше придумати якийсь спосіб (навчання, робоча віза тощо) то для двох легальний шлях виїзду - то вже проблематичніше. Тож, коли ми з чоловіком після чергово повернення з-за кордону думали "а може б все таки спробувати пожити в іншій країні" ми зрозуміли, що варта розглядати лише легальні шляхи в ті держави, які пропонують імміграцію. А таких на сьогоднішій день є небагато. Довго не думаючи, я пригадала, що чула колись про можливість імміграції в Канаду. З того все і почалось. Пошукали інформацію, оцінили свої шанси, прикинули терміни (а вони і далі були в межах кількох років) і зрозуміли, що раз можливість є - варто нею скористатись, принаймні спробувати.
Як тривав імміграційний процес якось опишу окремо, адже цей шлях був довгий і не завжди простий.Та це уже зовсім інша історія :-).
Немає коментарів:
Дописати коментар