Поки ми вивчили карту і маршрут, поки зібрали рюкзак з усім необхідним для малюка, назріло питання з проїздом в Вікторії. Тут є деякі розбіжності в оплаті проїзду, на відміну від звичного нам уже Ванкувера. Проїзд вартує 2,5 долари, але тільки в одну сторону, тому, щоб з’їздити в центр і назад, нам треба потратити мінімум 10 доларів, а ще якщо по центру покататись з пересадками... Одним словом, вирішено було купувати проїзні, як ми робили у Ванкувері. Все-таки проїзний вартує 85 доларів на 1 людину, і катайся собі скільки хочеш. Саша дізнався в інтернеті, де ми можемо найближче їх придбати, і гугл сказав нам, що це тут недалеко, можна і пішки пройтись. Погода була чудова, сонячна і ми вирушили в дорогу.
Довго розказувати не буду, скажу лише, що йти треба було трошки більше 4 км. в одну сторону, а потім ще повертатись 2 км. на автобусну зупинку - все дуже близько :-). Така непогана собі прогулянка, після якої ми вже встигли зголодніти :-)
Це ми побачили за кілька будинків від нашого дому, я раніше читала, що так люди віддають безкоштовно свої речі, які їм уже не потрібні, але ще сама не бачила. На листочку написано, що це - безкоштовно, так що можна було собі забрати. Але все це було вже не наш "розмір", то ми пішли собі далі.
По дорозі, неподалік від дому, знайшли поля для гольфу
За тими величезними сітками розміщені самі поля (сітки такі високі мабуть для того, щоб не м’ячик не полетів за межі поля)
Нам знову зустрічались ферми
Коні
Ліси, де вже почали розпускатись бруньки
Поля і гори вдалечині
І знову поля, поля, поля...
На таких великих просторах в оточенні природи і гір розмістились будинки то тут, то там
Хтось стриже свій газон на такій спеціальній машині
А ми все йшли і йшли...
І тут поруч дороги біля одного з будинків ми побачили оленя на відстані 10 метрів від нас
Я встигла його сфотографувати, поки він не сховався в лісі, і вже зібралась йти далі, а тут з-за будинку виходять ще два олені
А ми, між іншим, йшли по узбіччю цієї траси, а тут тобі олені, нікого не бояться
Міст для пішоходів через швидкісну трасу
Невеличкий, симпатичний готельчик
Нарешті ми дійшли і купили абонементи, побачили МакДональдс і вирішили, що час підкріпитись, бо ще требе пішки повертатись назад
В МакДональдсі була дитяча кімната з крутими гірками, які вже будуть більш цікавими для старших діток
Але наш Сашко знайшов там де собі полазити
Назад дорога була трохи коротшою, всього лише 2 км. Але ми дуже поспішали, тому що потрібний нам автобус повинен був скоро над’їхати по графіку, і якщо ми цей пропустимо, то наступний буде аж через годину.
Приїхав двоповерховий автобус, такий, як в Лондоні (тільки не червоний)
Хлопці залишились із коляскою на першому поверсі, а я піднялась наверх і сіла на перше сидіння, там, де б мав бути водій. Мені відкрилась чудова панорама і їхати було надзвичайно цікаво.
Хочу запропонувати вам відео дороги з нашого передмісття до центру міста (повноформатна версія за посиланням http://www.youtube.com/watch?v=ZTVgfCmRlRw&feature=youtu.be)
Приїхали в даунтаун коли вже сонце почало сідати. Ми пройшлись однією вуличкою і поспішали "зловити" інший автобус, який мав відвезти нас в гарний район міста на березі моря.
В місті є дуже багато старовинних будівель
Які межують пліч-о-пліч із ультрасучасними
І тут ми вийшли на одну вулиць, яка майоріла рожевим цвітінням сакури
І навіть вже починався рожевий пелюстковий "дощ" на вулиці
Практично весь даунтаун прикрашений сакурами, які уже активно починають цвісти. Майже кожна вулиця можна похвалитись своїм рожевим "вбранням", і це було лише 3 березня на календарі.
Нарешті, навечір ми добрались до району Royal Oak, який вважається одним з найпрестижніших у місті Вікторії (за словами начальника Саші). Райончик сам дуже спокійний, хоча неподалік від центру, в основному складається на 90% з приватних будинків, таунхаузів (міські будинки), а якщо зустрічаються багатоповерхівки - то вони доволі сучасні і, навскидку, досить дорогі.
Ми дійшли до самої набережної і просто любувались виглядом на море і гори. А десь там, недалеко, через море уже починається Америка.
Нам, звісно, хотілося б жити в такому райончику з таким шикарним видом, але поки що ми собі цього дозволити не в силі, будемо мати на увазі на майбутнє :-)
Правіше можна розгледіти білосніжні верхівки гір
День видався насиченим, а дорога назад додому в нас зайняла приблизно 1,5 год. з трьома пересадками. І ніби ми не так далеко живемо, машиною їхати досить швидко, але автобусна розв’язка якась доволі заплутана і без пересадки нам якось не обійтись при поїздці в даунтаун чи при поверненні звідти додому.
Немає коментарів:
Дописати коментар