Зібрались ми на святкову вечерю у наших українських друзів і провели разом дуже гарно час. Була й індичка, і журавлинний соус до неї, і навіть пиріг, правда, яблучний, а не гарбузовий. А саме свято, як на мене, таке добре і світле, дає нам шанс зупинитися на хвильку в нашому швидкому ритмі життя і подумати про ті речі, за які ми вдячні, сказати добрі, люблячі слова своїм рідним і близьким, і просто провести гарно час усією сім’єю. Щоправда, мені особисто не вистачало в цей день нашої великої родини, але добре, що тут є люди, з якими ми зблизились і можемо разом святкувати такі родинні свята.
Наш святковий стіл
Ну, а оскільки День подяки - це в основному лише одна головна вечеря, а довгі вихідні - це аж цілих три дні, то на наступний день було вирішено розгрузитись трохи після ситних наїдків і прогулятись у чудовий сонячний осінній день. Ми вирішили з’їздити на гору, яка знаходиться в самому місті, за чудовим видом на місто в осінньому вбранні. Ну щодо слова "гора" - це все доволі відносно, так як в порівнянні з Ванкуверськими горами, в нас це так, пагорб, але плюс в тому, що це в самому місті, і вигляд з неї відкривається доволі красивий. Ми уже бували на вершині цієї гори, але кожен раз виїжджали машиною на саму верхівку, а цього разу було вирішено спробувати її осилити пішки. Головне питання стояло - чи подужає це Сашуня? Шлях на вершину складає близько 1 км. і ми були не впевнені, чи зможе цей шлях подолати Сашуня, і як ми будемо спускатись назад. Але було вирішено не брати коляски, а піти пішки, а там побачити, як піде.
Яким же було наше здивування, коли Сашко з величезним задоволенням все йшов і йшов, розглядаючи осінній ліс. Він взагалі любитель полазити по камінцям, гілочкам, мабуть, як усі хлопчиська. Але трейл, на який ми потрапили, виявилось, був не з легких, а середньої важкості. Тим не менше, ми успішно вибрались на самісіньку гору, і Сашуню було не зупинити. На горі ми думали відпочити хоча б з півгодини, так Сашко вимагав йти далі, тож ми передихнули 10 хвилин і рушили назад вниз.
Кам’яниста дорога по трейлу
А в гору йти не просто
Ох, скільки ж тут багато цікавих камінчиків...
А каміння дійсно було предостатньо
А ліс ще не зовсім осінній, хоча золотисті нотки присутні
Під вершиною гори маршрут ставав все скелястіший
І ось перша нагорода - вид на частину міста, море і американські гори на горизонті
Можна відпочити і насолодитись краєвидом
Піднявшись вище
Вид на місто все розширюється і розширюється
І ось уже на самій вершині, на оглядовому майданчику, де відкривається вид на всі 360 градусів
В цей день було дуже людно, мабуть, не тільки нам хотілось перепочинку від ситної індички
Хтось одиноко сидів на самому обриві скелі. Тут мабуть добре побути наодинці, якщо потрібно...
Довго не забарившись на оглядовому майданчику, Сашуня потягнув нас йти далі, тепер уже вниз
Спочатку пішли загальною дорогою
Найменший скалелаз втомився і попросив трохи відпочинку :-)
Маленький привал, щоб поповнити запаси енергії
І знову в дорогу, тепер уже знову трейлом по лісі, правда уже з категорії легких
А дерева тут такі височезні, що я часто стараюсь уявити, до якої багатоповерхівки вони б могли привірівнятись: 5 поверхів, 10 поверхів чи ще більше?
А ось яскравий представник дощового лісу - таке собі "мохнате" і "пухнасте" дерево. Таких у нас - повний ліс
Ось такою у нас видалась лісова прогулянка з хайкінгом на гору. Сашко залишився в такому захопленні, що його годі було посадити в машину. Було таке враження, що він запросто пішов би на верх гори знову. Правда, свіже лісове і гірське повітря взяло своє, і він миттю заснув.
Тепер ми детальніше зацікавились таким видом відпочинку як хайкінг, який тут просто шалено популярний. На вибір є багато різних лісових трас і доріжок біля озер, гір і просто красивої природи. Будемо поступово їх освоювати і потрохи відправлятись на далекі відстані. Головне - що це подобається всій сім’ї і дуже корисно для здоров’я, як фізичного, так і ментального.
Немає коментарів:
Дописати коментар