Райський Тайланд. Частина 6 - Бангкок

Бангкок зустрів нас шумними вулицями, насиченим транспортним рухом і задушливою атмосферою кам'яних джунглів. З перших хвилин ми почали сумувати за нашим острівним релаксом.

А ще в Бангкоку нас хотіли "розвести" двічі за три дні нашого перебування, і перший обман розпочався саме в аеропорту. З одного боку, наче і не великий кримінал, а так, хитрий і зухвалий маркетинговий хід та бажання заробити побільше грошей, але з другого боку було явно неприємно, особливо після чудового відпочинку на острові, де нам попадались лише привітні і усміхнені тайці, які завжди радо допомогали і старались, щоб усе було якнайкраще.


Отож, перебуваючи на острові, ми геть забули про бронювання готелю в Бангкоку і вирішили цим зайнятись ледь не в останні дні перед відльотом. І в самий останній момент вийшло так, що нашу кредитну карту відмовлялось прийняти до оплати, хоча до цього усі наші проплати, пов`язані з поїздкою в Тайланд, ми здійснювали саме нею. Але система бронювання давала нам 1 добу, щоб заплатити за наш номер і увесь цей час зберігалась на нього бронь. Як підтвердження цього, у нас був лист на електронці, в якому було вказано всі координати готелю, дані про наш номер і суму, яку нам слід заплатити за період перебування в ньому. Оскільки це був останній вечір перед відльотом і уже вранці ми мали бути у Бангкоку, ми вирішили, що поїдемо прямо в готель і заплатимо на місці за нашу бронь.

Прилетівши в Бангкок, ми направились шукати представників готелю, які здійснюють зустріч і доставку до готелю їх гостей. Виявилось, що у списку гостей, яких зустрічала ця дівчина, наших імен не було, що було і не дивно, адже остаточно наші номери не були проплачені. Але ми пояснили їй ситуацію, очікуючи на її розуміння і допомогу, і що вони відвезуть нас в готель, а ми на місці уладнаємо усі питання. Та тут дівчина нас здивувала, сказавши, що зараз у їхньому готелі зовсім немає вільних номерів стандарт (хоча напередодні їх було безліч) і ціна на цей номер зовсім не така, яку ми називаємо, а майже у двічі дорожча. Тож, якщо ми хочемо зупинитись у цьому готелі, ми можемо прямо на місці у неї проплатити вільні номери вищого класу, інакше, вона не зможе нас відвезти до готелю. Отакої... Ми почали ще наполегливіше їй пояснювати, що тут якесь непорозуміння і стали показувати електронний лист з підтвердженням броні. Вона якось недовірливо все це вислухала і згодилась нас відправити на маршрутному автобусі, який розвозив гостей до різних готелей. На цьому, ми думали, що наша пригода закінчилась. Але помилились.

Автобус розвіз усіх гостей і привіз нас, і ще одну туристку, в останній готель в його маршруті. Але виявилось, що це зовсім не наш готель, на що водій відповів, що це не його клопіт, він привіз нас туди, куди йому сказала дівчина в аеропорті. Ну ось маєш, все-таки вона від нас спекалась.

Ну це вже нас дійсно розізлило, ми взяли таксі, показали йому адресу і відправились на пошуки цього готелю, щоб добратись до адміністратора і пожалітись за таку недоладну організацію. Яке здивування нас чекало, коли працівники на рецепції запропонували нам номери стандарт, яких, до слова, було багато вільних, за ціною майже вдвічі дорожчою, аніж на сайті! Ну це вже була остання крапля. Ми ще їм показали цього листа від їхнього готелю і сказали, що якщо вони не приймуть оплату нашої броні, то прямо зараз, у них в холлі зробимо проплату з картки і все таки поселимось в цьому дідьковому готелі, і за ту ціну, за яку ми запланували. І тут  все помінялось догори дригом. Персонал одразу став привітним, сказав, що дійсно наш номер буде вартувати стільки, скільки писало на сайті і надалі обслуговування в цьому готелі було на гідному рівні. Ми все таки відстояли свою думку і були цьому дуже раді.

Сам готель нам дуже сподобався, номер був світлим, великим і чистим, плюс сніданки були включені в ціну.

Наш готельний номер

Після такого виснажливого поселення в готель, настрою шукати якісь великі і довгі екскурсії у нас не було, тому вирішили просто відправитись в центр, погуляти і сходити в один з найбільших в Азії океанаріум.

Скажу ще кілька слів про розміщення готелю. Коли обираєш місце, де зупинитись у величезному незнайомому мегаполісі, дуже важко визначитись, в якому районі буде зручно жити, окрім, звісно, центру, який дорогий, мабуть, у кожному місті світу. Зважаючи, що через 3 дні нам знову їхати в аеропорт, ми вирішили знайти готель неподалік самого аеропорту і добиратись на метро в саме місто. Одразу скажу: наш вибір був не зовсім вдалим. Виявилось, що до самого метро треба було добиратись на автобусі або таксі. Оскільки нам дуже хотілось зануритись у місцеву культуру і бути ближче до народу, вирішили добиратись автобусом разом з місцевими жителями. А щоб потім успішно повернутись в наш готель, ми попросили хлопця на рецепції написати на клаптику паперу по-тайськи наступну фразу "Наша автобусна зупинка Х, скажіть, будь ласка, коли нам час виходити". Ми дуже надіялись, що він не пожартував і не написав чогось на кшалт "Ми дурні туристи, віддамо вам усі гроші, завезіть нас кудись в дрімучий ліс" :-)

Добиратись на автобусі до найближчої станці метро було дуже довго, близько години. До того ж, місцеве населення розуміло, а тим більше розмовляло англійською ну просто жахливо, на відміну від жителів острова, який повністю орієнтований на туристичний бізнес. В усьому автобусі ми були єдині пасажири європейської зовнішності, а кондуктор ніяк не міг зрозуміти, до якої зупинки нам треба доїхати. Я вже почала нервово оглядатись по сторонам з надією побачити хоч якись знак, натяк на метро, але було марно. Нарешті, до нас заговорили англійською юні студентки і зголосились нам допомогти і підказати, на якій зупинці нам слід вийти.

Нарешті ми добрались до метро, яке у них називається скай-трейн (небесний поїзд), тому що метро наземне, вгорі над усіма автомобільними дорогами.

Пересуватись і орієнтуватись в метро вже було значно легше. Так ми добрались до величезного торгівельного центру Siam, де збирались сходити в океанаріум Siam Ocean World.

Океанаріум насправді був просто величезний. В ціну входив наступний пакет пакет послуг: відвідування усіх відділів океанаріуму, катання на човні з прозорим дном в басейні, де плавають різні риби, в тому числі акули, перегляд документального фільму про підводний світ в 4D (чудове об`ємне зображення з елементами тактильних відчуттів, наче тебе насправді кусають риби :-) ).

Костюмована реклама океанаріуму

 Знаю я далеко не всіх жителів океанаріуму, тому коментуватиму тих, які мені відомі :-)

 Лобстер

 Мурени (такі довгі наче змії)

 Я називаю їх "рибка Немо" :-)

Морський скат

Їжачок блондин :-)

 Риба з лапами

 

 Машина-акваріум

 Ідея, що зробити з старою пральною машинкою - акваріум

 А це екзотичний пілінг ніг спеціальними рибками

 Величезний акваріум, де плавають акули і інші рибини

Акула

 Ось така велика риба - щастя будь-якого рибалки

 А це урок для тайських школярів в океанаріумі. 

Все таки значно краще розглядати рибок вживу, аніж на картинках в книжці

 А це якийсь сміливець спустився з аквалангом і інструктором в басейн до акул

 Дружні пінгвіни (це лише макети, а живих пінгвінів годі сфотографувати, вони такі швидкі)

Змія

Готуємось до катання на човні з прозорим дном

 А там знизу під нами пропливали акули

Сповна набравшись вражень від підводного світу, ми пішли блукати величезним торговим центром. Цікавим для нас виявився один з поверхів, на якому продавали різноманітні машини, деякі з яких я побачила вперше вживу, а про інші навіть ніколи і не чула.

Так минув наш перший довгий день в Бангкоку. На наступний день у нас була запланована екскурсія мабуть в найпопулярніше місце в Бангкоку - Королівський палац. Це реальна резиденція короля, де він ще до недавна жив з сім`єю. А тепер це популярне туристичне місце і гордість тайського народу. Ми знайшли на карті як туди добратись і наш шлях був наступним: на метро до найближчої станції, а звідти або на громадському транспорті чи таксі до самого палацу. Ми вирішили скористатись послугами особливого тайського мопед-таксі - тук-туку. Це дуже популярний вид транспортного засобу, який довезе вас швидко, прямо кажучи, з вітерцем куди завгодно.

Тук-тук

І тут почалась друга не зовсім приємна і чесна історія.
Тук-тук доволі швидко довіз нас до Королівського Палацу, а в цей час по дорозі почав накрапати невеличкий дощик, такий, що можна обійтись і без парасолі. Тук-тукер привіз нас до стін палацу, а на зустріч нам вийшов працівник у формі і повідомив, що зараз закрито на обід. Це нас звісно засмутило дещо, але працівник-охоронець поспішив нас втішити і запропонував бонусну поїздку до сусіднього видатного місця Великий Будда всього лише за 10 бат (2,5 грн.) на тук-туку і за той час, що ми оглянемо там, тут уже закінчиться обід і нас привезуть назад. Ми повагались, але дощ зіграв не на нашу користь і ми просто не знали, як і де згаяти це час, то ж вирішили вбити два зайці одним пострілом і попасти на ще одну екскурсію.

До Великого Будди ми доїхали дуже швидко, десь за 5-6 хв., походили, порозглядали, пофотографувались. Будда був справді дууууже великий.

Ступні Великого Будди

 Дуже багато місць для молитв і з меншим Буддою

Коли ми повернулись до нашого тук-тука готові їхати назад в Королівський палац, наш водій виявив одне невеличне прохання до нас. На ламаній англійській він старався пояснити про важку долю водіїй тук-туків, як мало їм платять грошей, а сім`ї у них великі, їсти щось треба, і чи була б наша така ласка поїхати з ним в один-однісінький ювелірний магазин просто "повтикати", а йому за те, що він привіз туристів добрий дядько-власник виписує талон на бензин. Нас це ні до чого не змушує, купувати не треба, тільки покрутитись і подивитись, а йому від цього буде щастя. Ну як можна було не поспівчувати такій жалісній історії. Ми і погодились.

Магазин цей був недалеко, ми там походили, порозглядали вітрини, щось попитали у продавців і я навіть поміряла якесь намисто. Чемно подякували, сказали, що подумаємо і покинули ювелірну крамницю. З відчуттям виконаного обов`язку сіли в тук-тук і поїхали. Аж раптом через 5 хв. нас привозять до іншого магазину, де, виявляється, продаються тканини і шиють ну справжні брендові костюми за смішні гроші. Костюми ну такі славні і шикарні, що сам дизайнер дому Шанель Карл Лагерфельд не відрізнить оригінал від підробки :-). Ну не щастя хіба? На всі наші спроби пояснити, що костюм ми шити не будемо, тому нема змісту навіть дивтись на тканини, наш водій заголосив про його важку долю і голодних діток, і що цей щедрий власник теж йому випише бензин, як тільки ми туди зайдемо. Це займе у нас лише 2 хв. і одразу їдемо назад. Робити було нічого, ми уже стояли навпроти входу в магазин і пішли "повтикати" і сюди. Але тут нас дуже швидко розсекретили, що ми нічого купувати не збираємось, на тканини дивитись - це не золото приміряти, тут треба проявляти істиний інтерес і знати, яка і для чого тканина нам потрібна. Ми провалили акторську гру зацікавлених покупців і продавець магазину грубо попросив не морочити йому голову і забиратись з магазину, якщо ми нічого не збираємось купувати. Це було вкрай неприємно, скажу я вам.

Трохи обурені цією ситуацію ми всілись в наш тут-тук з надією, що все це закінчилось і зараз ми будемо гуляти прекрасним Королівським парком. Не тут то було. Наступною нашою точкою призначення була сувенірна крамниця. Я вже почала нервувати і скаржитись Саші, що нам не вибратись з лап цього пройдисвіти тук-тукера. А він, обманщик такий, кожен раз божився, що це вже останній магазин, тільки зайдіть і подивіться. Коли він знову повіз нас в іншу ювелірну крамницю - я вперлась і сказала, що не вийду з цього клятого тук-тука, якщо він мене не повезе в Королівський палац. Не хочемо ми ходити по цих магазинах, в нас немає часу, а головне грошей, ми все розтратили і купувати НІЧОГО не збираємось. Крапка! Або він нас везе назад, або ми платимо йому 10 обіцяних бат, беремо інше таксі і добираємось самі. Наше терпіння тріснуло, а страх, що ми проведемо так останній день нашої відпустки і невідомо чим ця вся історія закінчиться для нас, не давав спокою. На що наш водій знітився, всім своїм виглядом показав, як сильно він на нас розсердився і помчав на всіх парах до Королівського Палацу. Я боялась, що по дорозі він нас просто загубить, так сильно він мчав.

Ми здихнули з полекшенням, коли ми нарешті добрались до омріяного палацу і вибрались з лап цього тук-тукера. Але уявіть наше здивування, коли виявилось, що ті закриті ворота, куди нас вперше привіз тук-тук є ЗАВЖДИ закритими, а головний вхід зовсім в іншій стороні. А головне, Палац зовсім і не зачинявся на обід, він працює без обіду, а от до закінчення часу відвідування залишилось менше години! Мене від всього цього розчарування і образи пробило на сльози. А добили мене оголошення, які висіли практично біля усіх адміністративних дверей і віконечок при вході на територію Палацу про те, щоб туристи не довіряли псевдо охоронцям, які пропонують екскурсію до Великого Будди і ще оглядову поїздку на пароплаві, що це все шахраї і від них слід триматись подалі. Виявляється, нам ще пощастило, що ми не потрапили на пароплав.

Після такої пригоди настрою зовсім не було. Але шанс подивитись Королівський Палац був або зараз, або уже невідомо коли. Ще й остання група з екскурсоводом уже вирушила по маршруту, то нам нічого не залишалось, як самим погуляти, порозглядати і здогадуватись що і де. Правда десь на середині дороги ми наздогнали якусь групу туристів і трохи послухали про історію цього Палацу.

Ходити на території палацу можна або в довгих штанах, або у довгих спідницях. 

 А це розпис на дуже довгій стіні, в якому розповідається уся історія цього Палацу

 Стіна з розписом завдовжки з алею між колонами

 А це уже власне сам Палац

 

 Вхід в приміщення Палацу оберігає незворушний охоронець

 

Насправді, однієї години, щоб детально все розледіти було мало, ми промчались галопом по усій території і уже був час покидати це шикарне місце. Вважаю, що відвідати цю королівську резиденцію варто! І навіть в мене настрій покращився після усіх пригод, які трапились до цього.

Ми ще поблукали навколо, планувати поїздку на якусь іншу екскурсію уже не було часу, то ми просто пішли роздивлятись місцевість. По дорозі нам зустрівся Національний музей та Національний театр, але, на жаль, уже все було зачинено для відвідувачів.

Міністерство оборони

За стінами зотого Королівського палацу Бангкок був дуже контрасний - можна зустріти брудні торгівельні площі, неподалік люди торгують на землі усім нажитим, а з іншої сторони ультрасучасні будинки, швидкісні траси і дорогі автомобілі.

Торгівельна площа, на фоні якої видніється Королівський Палац

Торгівля на землі

Будинок, який розвалюється на очах, межує зі стильним торговим центром

Вулицями міста. Креативна реклама на даху будинку

В останній день перед відльотом ми вирішили зайнятись шопінгом у великому популярному торговому центрі MBK, запастись сувенірами та пам`ятними подарунками. В торгівельному плані Тайланд славиться своїм тайським шовком, виробами з різноманітної шкіри, сувенірами в більшості у формі слонів, орхідеями, спеціями тощо. Ми прикупили багато різних подарунків для рідних і для себе на згадку про цю чарівну країну, яка полонила наші серця.

Час було збиратись в дорогу назад додому. Прощатись з Тайландом і його щирими усміхненими жителями було важко, нам здавалось, що пройшло значно більше, аніж неповних 3 тижні. Для себе ми вирішили, що ми повинні ще сюди повернутись, і з цією думкою було знчно легше їхати в аеропорт та летіти додому в Україну.

Надіюсь, що я змогла хоч трішки передати атмосферу, красу і культуру цієї країни. Для нас це стало особливим місцем на Землі, куди хочеться повертатися знову і знову. Там ти розумієш, що світ такий великий, різноманітний, захоплюючий і хочеться побачити ще більше всього цікавого та нового. Враження і емоції, які ти отримуєш від подорожів - це наша копілка безцінного досвіду, який не оцінити ніякими грошима; це те, що будеш згадувати на старість років, це ті барвисті картинки в нашій пам`яті, які роблять життя цікавішим, а наше сприйняття світу - ширшим і гармонічнішим.

Одним словом, варто подорожувати і відкривати для себе нові кордони нашої великої планети, чого усім щиро бажаю! :-)

P.S. В Тайланд ми таки повернулись через рік і побачили ще більше всього цікавого і захоплюючого, але про це уже інша історія...