Привіт з України, або "розпишіться, вам передача"

Сьогодні мене розбудив дзвінок у двері і, поки я добігла з спальні до вхідних дверей, уже нікого не було. Натомість я знайшла довгоочікувану сумку-баул із сімейства "іммігрантських", яка нарешті приєдналась до своєї іммігрантської родини сумок в нашому домі :-). Вона проробила увесь цей довгий шлях з України, з маленького містечка Червоноград (яке на Львівщині) до містечка Вікторія (яке в Британській Колумбії) в гордій самоті. Як же довго ми її чекали! І мій день розпочався сьогодні з вибуху емоцій із цього приводу.

Розкажу маленьку передісторію (може комусь згодиться). Коли ми пакували наші валізи перед відльотом, ми відкрили для себе дуже просту і очевидну річ: спакувати все своє життя лише в 3 сумки - надзвичайно складно. У всьому прийшлось вибирати між улюбленими речима, чимось жертвуючи при цьому. І таких речей, які і взяти хочеться, і місця на них немає, назбиралася солідна купа. Було два варіанти: або пакувати додаткову сумку (у нас першопочатково було якраз 4 одинакових сумки) і доплачувати за зайву валізу, або відправити все це посилкою.

Розглянемо обидва варіанти. Доплата за сумку на рейсі Львів-Торонто складала приблизно 100 доларів. Але ж після цього нас чекав інший рейс Торонто-Ванкувер, і на цьому рейсі за неї теж треба було б заплатити здається 50 доларів. Ну і варто врахувати, що до всього нашого багажу додається ще одна гігантська сумка, з якою потрібно спершу добратися до місця призначення, а потім ще переїжджати з квартири на квартиру.

У випадку з передачею (ми дізналися ще в Україні до відльоту) максимально допустима вага складала 30 кг, за що треба заплатити 200 доларів (звісно, пересилати можна і меншої ваги передачу, і тариф, відповідно, буде нижчим). Вигода очевидна: і вага більша, і приїде одразу додому під двері після усіх довгих переїздів. На цьому і вирішили, що відкладемо важкі речі не першої необхідності до того часу, поки матимемо постійну адресу.

Кому цікаво - відправляти можна Укрпоштою і компанією "Міст-експрес" (можливо є ще інші варіанти, варто поцікавитись). Ми вибрали останній (не в цілях реклами, а так, для інформації). Ціни в них приблизно однакові. До нашого містечка, яке знаходиться "далі уже нікуди" передача йшла 3,5 тижні. Кому треба, скажімо, в Торонто - думаю, що термін доставки буде значно коротший.

Ну а тепер, від інформації до лірики.

Приїхала наша сумочка, вся обліплена бірочками, адресними наклейками, грізними штампами про пройдені перевірки, і листочком з батьківським почерком, які так старанно виводили кожну англійську буквочку в нашій довгій адресі. Сашуня ще спав, а я сіла біля сумочки і розглядала її півгодини, не наважуючись відкрити. Загалом, я знала, чого очікувати всередині, але відкрити її чомусь боялась. Всі речі з дому, з турботою і з любов’ю спаковані батьками, які так гостро нагадують про Україну, Тернопіль, квартиру, в якій ми жили... Але цікавість взяла верх і я почала розпаковувати довгоочікуваний пакунок.

Чи була ностальгія? Однозначно так, і не тільки в мене. Сашуня дуже зрадів, коли побачив давно йому знайомі іграшки, книжечки, кубіки. Дечим бавився з радістю одразу, на деякі іграшки образився і не дозволяв їх брати мені, і сам не брав (як покарання, за те, що вони так надовго його покинули). Загалом, відчуття сьогодні було, наче прийшов Миколай і залишив свій пакунок не під подушкою, а під дверима (такий собі канадський Миколай :-)). Ми знайшли багато рідних і звичних нам речей, деякі нові придбання батьків для нас, і багато українських цукерочків :-). За що вам, рідні наші, щиро дякуємо!

Смачненькі українські цукерки

 Наші улюблені кружки для ранкового чаю

 Сашуня приміряє свій подарунок 

 Тепер у нас уже тут буде своє відчуття дому