Їхати ми планували 27 грудня, і я кинулась шукати підходящий варіант для ночівлі на своєму уже улюбленому сайті https://www.airbnb.ca, на якому ми шукали все наше тимчасове житло. Варіантів було небагато, але кілька з них були вільними і прийнятними по ціні. Яким було наше здивування, коли один за одним нам відписували і казали, що житло уже зайняте, хоча на сайті воно світилось вільним на потрібні дати. Нарешті останній домовласник відписався 25 грудня, на саме Різдво, і у нас уже не залишалось ніяких запасних варіантів. Знімати готель не хотілось, так як ціни були більшими мінімум у два рази. На мить з’явилась ідея їхати лише на один день, але мені не дуже подобалась думка потратити 3-4 години на дорогу лише в одну сторону в один день (відстань до курорту складає 260 км). Трохи засмутившись, що плани зірвались, вирішили, що придумаємо по ходу діла чим зайнятись на свята.
На наступний день після Різдва Сашуня трохи засоплив, але при нормальному загальному самопочутті це не викликає в нашій сім’ї трагедії, лише додає в мою сумку ще одну додаткову пляшечку з напоєм для дитини і сольовий розчин, яким я регулярно промиваю хворий носик. Коли ввечері малюк ліг спати, ми продовжили обговорення ідей відпочинку на наступні три дні, не знаючи, що нас чекатиме через кілька годин.
Так склалося, що в той вечір ми довго не лягали спати (ми взагалі такі добрячі сови, і майже всі свої пости на блог я пишу, коли уже далеко за опівніч) і дивились якесь захоплююче кіно. Час від часу ми ходили перевіряти, як там спить наше дитятко з його заложеним носиком. В його кімнаті параметри повітря були такі, як книжка пише - прохолодно (+17.5 градусів) і волого (55% вологість), і Сашуня тихенько сопів носиком і спокійно спав. На чергову перевірку сну Сашка пішов чоловік і раптом він почав мене голосно гукати піднятись наверх, бо Сашкові стало погано. Коли я примчала в дитячу кімнату, Сашко уже не спав, а перелякано плакав, я б навіть сказала кричав і задихався. Все сталося просто в лічені хвилини. Наша дитина почала задихатись на очах, дихання його було таким жорстким, наче в легенях дерли наждачкою, а голос був таким захрипшим, наче йому уже виповнилось 15 років і відбулась мутація голосових зв’язок. Не знаю, як мені вдавалося тримати себе в руках і не впасти в паніку, мабуть через те, що я чітко засвоїла принцип першої допомоги нашого улюбленого лікаря Комаровського. Перше правило - БЕЗ ПАНІКИ. Я схопила малюка на руки, понесла в ванну, щоб напоїти теплою водою, і почала всіма силами його заспокоювати. Він, бідолаха, сам сильно злякався, не знаходив собі місця і просто кричав. Тим часом, чоловік шукав адресу найближчої лікарні і налаштовував навігатор. Сашуню дуже сильно трусило і ми, замотавши його в перше ліпше одіяло, помчались в машину. На годиннику була перша ночі.
До пункту швидкої допомоги їхати нам по нічній порожній дорозі шість хвилин. Малюк продовжував плакати, дихати йому було дуже важко, особливо важко було нормально вдихнути. Коли я влетіла з дитиною на руках у приміщення, я полегшено зітхнула від того, що відділення швидкої допомоги було абсолютно пустим (я добре пам’ятала довгі черги очікування після нашого першого знайомства з канадською медициною, про що я писала тут). Нас одразу ж прийняли на пості первинного огляду, і я почала розповідати про все, що сталось, шукаючи в голові потрібні англійські слова. Після кількох ключових симптомів медсестра сказала: "У малюка, швидше за все, круп. Заспокойтесь, все добре, це вірусна хвороба, і ми йому зараз допоможемо".
В той час в мене в голові роїлись думки: "Круп?! Круп?! Щось не пригадую, що це за хвороба". Я старалась згадати всі передачі Комаровського, які бачила, але ідей, з чим ми маємо справу так і не було. Єдине, що мене дійсно заспокоїло, - це усвідомлення того, що ми уже в лікарні, медсестра сказала, що нам допоможуть, і що все буде добре.
На цей раз нам не довелось чекати, і через 5 хвилин після первинного огляду до нас вийшов лікар і забрав з зони очікування в лікувальне відділення. Провівши додаткову діагностику, нам підтвердили діагноз - круп - і детально (наскільки це можливо для переляканих батьків без медичної освіти) розказали, з чим ми маємо справу. Після чого пояснили, що вони збираються робити, і які ліки даватимуть. Сашуні дали ліки (дексаметазон - гормональний препарат) у формі солодкого сиропчику, який зняв набряк гортані і дозволив знову нормально дихати (я дозволила собі уточнити, чи це не антибіотик, на що мені лікар відповів, що хвороба ця вірусна, а значить антибіотик у лікуванні непотрібен). Нас попросили залишатись в лікарні пару годин, щоб прослідкувати за станом хворого. Не зважаючи, що годинник констатував глибоку ніч, Сашкові спати зовсім не хотілось, і він, як нормальна, вже майже здорова дитина, почав гратись, шуміти, скакати. Щоб якось його задобрити і змінити гнів на милість до медичних працівників (все таки він кожного разу істерив, коли до нього приходили для найменшої процедури), лікар приніс йому в подарунок дитячу книжку і цілий набір динозаврів. Це зайняло його увагу на певний час.
В результаті ми провели там три години, і, переконавшись, що з малюком все гаразд, лікар нас відпустив додому, попередньо розказавши, що ліки, які вони дали, діють три доби, і за цей час хвороба повинна пройти. Якщо буде затруднене дихання знову, особливо в спокійному стані (не при плачі) - обов’язково знову приїхати в лікарню. А з лікування нам "прописали" - багато пити і створити високу вологість в кімнаті (непогано приймати часто душ або ванну). На тому ми і розпрощались.
Додому ми приїхали в п’ятій ранку, і коли малюк спокійно заснув в своєму ліжечку, я відчула постфактум, як мене охопив страх. Але добре, що все вже було позаду. Не відкладаючи на завтра, я почала вичитувати інформацію про цю загадкову (для мене) хворобу - круп, і яким було моє здивування, коли я дізналась, що це дуже популярна дитяча вірусна хвороба на фоні ГРЗ, якою дітки вперше хворіють у віці до 3 років. Я заспокоїлась, коли прочитала, що ми все зробили правильно і надали вірну першу допомогу (заспокоїти дитину, вийти на вулицю або зайти в ванну кімнату, давати пити і обов’язково звернутись за медичною допомогою). Можливо хтось, як і я до цього часу, не чув про таку хворобу, і, прочитавши про наш досвід, буде більш проінформований, що робити в такій ситуації. І якщо комусь буде цікаво більш детальніше дізнатись пояснення кваліфікованого лікаря, пропоную відео http://video.komarovskiy.net/laringit-i-krup-09-01-2011.html.
А в мене після цього випадку в голові залишились роздуми на дві не зв’язані між собою теми.
По-перше, в такі моменти я запитую себе: "Як би в Україні нас лікували з таким захворюванням? Яка була б наша доля: швидка допомога, інфекційна лікарня, антибіотики на 7 днів?". Однозначної відповідді в мене немає, але щодо якості тутешніх медичних послуг ми більш, як задоволені.
По-друге, я продовжую собі нагадувати, що не буває випадковостей, і навіть якщо щось трапляється з нами не так, як би нам хотілось чи планувалось, на це є свої причини. Вранці я згадала, що за нашим попереднім планом ми повинні були виїжджати в гори вже в 7 годині ранку, якби у нас було заброньованим житло. І добре, що не довелось скасовувати ніяких планів, за нас це уже скасували якісь вищі сили, бо нам вкрай треба було бути вдома в ці різдвяні канікули.
Ось таким не дуже веселим, але з хорошим закінченням у нас вийшло святкування різдвяних свят. Я не хотіла додати своїм постом песимістичну нотку напередодні нового року, а хотіла б сказати три важливі речі:
- неможливо не хворіти, але варто знати, як собі чи своїй дитині допомогти;
- канадська медицина не така вже і погана, як про це часто пишуть іммігранти, і нам вона починає подобатись;
- не засмучуйтесь, коли щось йде не за вашим планом, бо нам невідомі ті плани, які приготувала для нас доля.
Будьте здорові!
Будьте оптимістами!
Охх.. Ну и напугал вас малыш..
ВідповістиВидалитиВыздоравливайте и больше никогда не болейте!!!!