З України в Канаду: Процес проходження відбору на FIN програму

Отож, я вирішила спробувати отримати роботу, а точніше оплачувану практику, в федеральному уряді Канади, з допомогою FIN (Federal Internship for Newcomers) програми. Процес цей був довгий і часом складний, і я поділюся з вами своєю історією його проходження.

Після відвідання семінару, на якому розповіли про специфіку програми, я записалась на проходження попереднього відбору в імміграційній організації, в якій я власне і ходила на курси англійської. Відбір цей нічого страшного з себе не представляє, вони просто пересвідчились, що я відповідаю умовам програми - термін проживання в Канаді, рівень володіння мовою, освіта, досвід. Також там мені розповіли про умови подачі, як підготуватись, чого приблизно очікувати, відповіли на мої запитання. Після цього організація відправила список кандидатів на програму в уряд, і почалося все саме цікаве.

Перед тим, як відкрилась подача на програму, я зареєструвалась на сайті подачі на урядову роботу (http://jobs-emplois.gc.ca/index-eng.htm), створила свій профіль, заповнила всі необхідні дані. На цьому ж сайті в день відкриття програми я і заповнювала свою заявку на ФІН програму.

Після того, як я відправила дві заявки, я побачила дату винесення попереднього вердикту, і це була єдина чітка дата у всьому процесі. Минулого року дата ця була 30 червня, тобто через місяця після подачі анкети вони гарантували якесь рішення, і я наївно думала, що воно принесе хоч якусь ясність в цей день.

Рівно 30 червня в усіх заявках (а я знаю кількох людей, які подавались минулого року у Вікторії) змінився статус на один з двох:

ваша анкета передана для подальшого опрацювання
або
вибачте, ваша анкета не прийнята

У мене і моєї подруги статуси по усім анкетами (у мене було 2, у неї було 3) змінились на "прийнята для подальшого опрацювання, з вами сконтактують у випадку, коли вашу кандидатуру виберуть для проходження інтерв’ю". Ніякою конкретики і хоча б приблизних термінів їхнього опрацювання. А тим часом літо йшло своїм ходом і я періодично забувала про якусь там свою участь у якійсь там програмі.

На початку серпня ми з моєю подругою отримали офіційний е-мейл із запрошенням на інтерв’ю по ФІН програмі. Радості було багато, але ще більше було страху. Для мене це було перше інтерв’ю в Канаді, і взагалі друге інтерв’ю в житті. Про перше своє інтерв’ю я вже туманно щось пам’ятаю, та й думаю, не слід говорити, що канадські інтерв’ю кардинально відрізняються від українських. Добре, що запрошення прислали за 2 тижні до самого інтерв’ю, тож в мене був час на інтенсивну підготовку.

До підготовки я підійшла дуже грунтовно, використовуючи допомогу професіоналів. Справа в тім, що в тій імміграційній організації, де я ходила на безкоштовні курси англійської, дізналась про ФІН програму, проходила семінар по підготовці до цієї програми, є також такий сервіс, як допомога іммігрантам по працевлаштуванню, і все це безкоштовно. Тож я записалась на цю програму, мені виділили окремого менеджера по працевлаштуванню, і до неї я прийшла з конкретною метою - підготуйте мене до співбесіди для федерального уряду. Ми інтенсивно займались протягом тих 2 тижнів, але ще більш інтенсивно я штудіювала сайти про співбесіди: типові питання, як поводитись, що відповідати, про що не говорити, як одягатись, чого ні в якому разі не можне робити. Думаю, що цим займаються усі іммігранти, які шукають роботу в Канаді, якщо не на першу свою співбесіду, то потім уже точно, коли співбесіди проходять, проходять, а результатів нема.

У мене моя перша співбесіда була дуже важливою, і мені зовсім не хотілось її завалити, тож готувалась як могла. Варто нагадати дорогому читачеві, що все ж звісно проходило на англійській мові, і хоч я тут і брала курси англійської, і почуваю себе значно впевненіше, але не знаю, чи англійська колись стане мені рідною мовою, а значить, зусилля доведеться прикладати завжди. Думаю, можна уявити, якою стресовою подією є співбесіда на роботу, а особливо на якусь важливу, якусь, яку дуже сильно хочеться отримати, а до цього варто доплюсувати страх проходження співбесіди на англійській мові - і можна зрозуміти мій рівень хвилювання.

День співбесіди був страшенно хвилюючий. Вже не пригадаю, коли востаннє так страшно переживала, точно в Канаді таке хвилювання було вперше. Але вся моя підготовка пройшла недаремно. Ми з моїм менеджером навіть влаштовували пробну співбесіду з відповідним дресс кодом і підступними питаннями. Це звісно навіть поруч не стояло із реальними подіями, але щоб попрактикуватись - дуже добре.

Перша співбесіда тривала близько 1 години. Було 2 людей, які проводили співебесіду, і вона була строго визначеного формату. Були приготовані кілька запитань, з якими мені дали ознайомитись, як тільки я зайшла в кабінет. Їх було не більше 10 і у мене було 4-5 хв. лише щоб прочитати їх. Мене одразу повідомили, що окрім цих питань запитувати нічого більше не будуть, щоб я не очікувала ніяких підступних поворотів у нашій розмові. Всі мої відповідді будуть занотовуватись, тож щоб я не відволікалась, коли мої інтверв’юери будуть писати і на мене не дивитимуться. На все про все виділено 45 хвилин і я сама повинна розподіляти вміло свій час, щоб встигнути відповісти на всі запитання. Хочу додати, що я була першою в графіку співбесід і від цього ще, мабуть, більше хвилювалась.

Інтерв’ю пройшло добре, наскільки я можу про це судити. Головне - що мені вдалося заспокоїтись і коротко, але достатньо інформативно відповідати на поставлені запитання. Також допомогло трошки те, що я побачила всі питання, на які я повинна була відповісти, і в голові склався якийсь план того, про що розповідати. Хоча було 2 питання, про які я не мала і гадки, що говорити, але шляху назад не було, прийшлося викручуватися, щось придумувати, головне не казати "вибачте, я це не знаю/не вмію/ніколи не робила".

Чого ми з подругою вирішили, що після цього інтерв’ю ми знатимемо, чи нас беруть чи ні, я не знаю. Все тільки починалось...

Виявилось, що після першого інтерв’ю усі кандидати пройшли відбір на загальну пригодність для програми і тих вакансій, на які ми подавались. Далі усіх тих, хто успішно пройшов інтерв’ю, помістили в так звану базу кандидатів, доступних для вибору менеджерам різних департаментів. Успішне проходження першого інтерв’ю не гарантувало місце в програмі. Все залежало від внутрішніх потреб організації і вільних вакансій у різних департаментах. Нам сказали, що треба чекати звісток від різних менеджерів, і це може тривати кілька місяців.

Важко описати мої почуття. З одного боку з’явився азарт, бажання, апетит від покрокового просування в цьому процесі. З другого боку, було таке глибоке відчуття невизначеності, що надія потрошки розсіювалась кожного дня. Чекати ще кілька місяців у мене особисто вже не було змоги, так як наступив вересень і наш син пішов на повний день в садочок, а це був стартовий рубіж для мене починати шукати роботу. Чекати ~~з моря погоди~~ відповідь з програми, платити за повний день в садочку, і не шукати ніякої іншої роботи - це було депресивно, і я не витримала і почала розсилати резюме по іншим організаціям.

В кінці вересня тільки нас з подругою запросили на друге інтерв’ю. На той час ми вже знали, що є 1 успішний кандидат, який уже отримав місце на практику. Ми були переповнені надіями, хоча нервували ще більше, адже ми стали прямими конкурентками одна одній. Друге інтерв’ю було не пара першому, воно навіть називалось "неформальне". От нас так і по черзі неформально психологічно прокатали катком по голові: питання сипались з усіх сторін, на професійну тему і не дуже, з кожної моєї відповідді випливало якесь нове навідне питання, і все це змусило мене добряче понервувати. У мене є досвід проведення інтерв’ю, так як я неодноразово була присутня на них на своїй попередній роботі. Хочу відмітити, що працівники, які проводили друге інтерв’ю, є висококласним HR персоналом з відмінними психологічними прийомами, які допомагають розкрити кандидата з різних сторін. Після другого інтерв’ю ми з подругою стали якісь дьоргані, вже сердиті і на програму, і на уряд, і самі на себе за те, що вв’язалися у все це.

Після другого інтерв’ю нам обом, причому в той же день, прийшла відмова на ту конкретну посаду, для якої ми проходили інтерв’ю. А разом з тим додали, що згідно з нашою кваліфікацією, вони постараються нам підшукати такі вакансії, які будуть більше відповідати нашим професійним вмінням. Це нас збентежило добряче, адже, як нам здалось, більше кандидатів на ту посаду не було. І в нас з’явилась своя версія, яка частково підтвердилась згодом, що нас вирішили прогнати через це психологічне випробування, щоб оцінити, чи варті ми подальшої уваги.

Якщо моїй подрузі подзвонили через тиждень після другої співбесіди і покликали на третю, після якої повідомили, що її беруть, то мені не приходило ніяких звісток вже більше місяця. До того часу я вже затвердилась в думці, що значить недоля, і активно взялась за пошук роботи. На той момент я пройшла вже одне телефонне інтерв’ю і сходила на зустріч з керівником банку, щоб віднести своє резюме.

В кінці жовтня про мене згадали, причому дуже активно, аж з двох департаментів, і виявилось, що виникла внутрішня конкуренція за моє резюме. Спершу це мене втішило, а потім це привело до плачевних результатів (в прямому змісті плачевних з купою використаних серветок з мого боку). Один департамент мене покликав на співбесіду, і на момент, коли я прийшла на неї, виявилось, що другий департамент мене теж збирався кликати на співбесіду. Перший департамент низько розкланявся, і сказав, що не бажає сваритися з дружніми колегами, а краще почекають на їхнє рішення щодо моєї кандидатури. І поки другий департамент думав-гадав (і мене на співбесіду не кликав), перший вже знайшов собі іншого практиканта. Ну а другий... другий думав-думав, і передумав, так на співбесіду мене і не покликав. Ви можете собі уявити моє розчарування, коли на горизонті з’явились 2 вакансії, а в результаті не було навіть і шансу, щоб поборотися хоча б за одну? А це уже близився кінець жовтня.

Скажу я вам, виснажливо все це було і останні події геть-зовсім мене вибили із колії. Але я вирішила не падати духом і вже було змирилася з думкою, що якщо не вийшло цього року, спробую на наступний. І перед тим, як закрити для себе цю програму на цей рік, я вирішила написати працівниці, яка підтримувала з кандидатами контакт, і запитати, чи є в мене ще шанс, чи варто чекати на якісь інші пропозиції, коли так сталося з тими двома департаментами, і чи взагалі залишилось ще місце в тій щасливій шістірці інтернів, яку вони збираються набирати цього року. Відповіді не довелось довго чекати, так як вона мені сама передзвонила і сказала, що знайшла для мене місце в іншому департаменті і готова мене сама туди провести на наступний день для знайомства з колективом. Все це було якось несподівано, позитивненько і дуже швидко, але я, звісно, погодилась, без зайвих надій у своїй і так уже вимученій душі.

Ну і на останок "happy end": на наступний день мені сказали, що мене беруть на роботу. Наша зустріч із керівником мало була схожа на інтерв’ю, окрім питання "Ну розкажіть щось про себе". Мене познайомили з колективом і описали роботу і специфіку департаменту, в якому мені доведеться працювати наступні кілька місяців. Я була трохи приголомшена таким швидким і позитивним результатом після кількох місяців переживань, очікувань і невідомості, але трималась гідно, впевнено і професійно. Тільки прийшовши додому, випустила усі вимучені переживання на волю і зрозуміла, що отримала свою першу канадську роботу.

Тепер по хронології подій: я подалась на програму в кінці травня, а розпочала працювати в кінці листопада. Судіть самі, як довго і марудно триває цей процес. Але, як і у всіх своїх починаннях, навіть самих складних, я вважаю, що воно було варте того. Моє резюме набрало тепер канадської солідності з додатковим пунктом в розділі "Досвід роботи" - федеральний уряд.
А далі - час покаже...

І наостанок: своєю історією я не хочу налякати чи відбити охоту тим, хто зацікавився і міг би податись на цю програму. Моя мета була навпаки - розповісти і морально підготувати, дати орієнтир щодо часових рамок, поділитися досвідом. Ваша історія не обов’язково буде такою, як моя, все це дуже індивідуально. Якщо когось цікавить робота в уряді, ви відповідаєте вимогам програми і у вас є підходяща спеціалізація - пробуйте, не задумуючись, але добре перед тим підготувавшись!

P.S. Спробую знайти час, щоб розповісти хоч кілька слів про те, як мені працюється в канадській урядовій організації, поки я ще там працюю, а то моя практика вже близиться до завершення. Головне, що хочеться сказати, - мені моя робота дуже подобається, і я дуже щаслива, що отримала такий шанс!