Випадок в аеропорту

Пригадала ще випадок, який трапився в аеропорту, коли ми чекали в черзі до імміграційного офіцера. Він для був дуже показовим і несподіваним.

Це була єдина черга, в якій нам довелось стояти в аеропорту, ніхто нікого не кликав поза чергою. Було багато різних людей, багато з дітьми, старшого віку і молоді, і всі спокійно стояли і чекали своєї черги. Усі тримали в руках паспорта своєї країни і документи, по яким їх повинні впустити в Канаду. Поруч нас стояла жіночка і почала сильно кашляти, Саша відійшов трошки з малюком провсяк випадок і звернув увагу на її паспорт, це була наша співвітчизниця, віком приблизно 45 років. Ми собі далі стоїмо, чекаємо, діти періодично десь похникають, трохи бавляться, трохи просяться на руки, але всі чемно чекають і нікуди не рвуться. І тут, раптово, ця жіночка з України, яка кашляла, перелазить через перегородку збоку, хоча до кінця її черги залишалось 4-5 чоловіки, і йде до першого вільного імміграційного офіцера. В цей час ніхто в черзі ні пари з вуст, нічого на зразок: "Ей, ви куди? Ми між іншим теж тут стоїмо... Ми теж поспішаємо... Нам теж тільки спитати... А в нас діти маленькі і т.д.". Ніякої подібної реакції, якби було в людей в Україні, які стоять кудись велику чергу. Проте реакція імміграційного офіцера нас вразила, вона відмовилась її прийняти, сказала, що це грубо, не чесно і так не прийнято і ... відправила її в кінець черги. Жіночка спробувала підійти до іншого офіцера, на що отримала розворот-поворот і змушена була повернутись в кінець черги. Ось, що я називаю справедливістю. І дуже гірко було, що це була жіночка з України. В нас часто буває так, що так неможна, але якщо дуже хочеться, або якщо мені дуже треба, то можна все. А тут правила діють одинаково для всіх.

До речі, коли ми розповідали нашим знайомим, в яких ми зараз зупинились, про цей випадок, і ще не сказали, як вчинив імміграційний офіцер, вони посміхнулись і одразу сказали: "Вони мабуть відправили її в кінець черги за це". Правила одинакові для всіх і люди до цього тут звикли.