Перед походом в гості я дещо хвилювалась, хоча нам і доводилось раніше спілкуватись з господарями цього дому. Коротко ще розповім про цю сімейну пару. Ось, що вони написали про себе в інтернеті на сторінці про рент їх житла, яке ми власне і знайшли через цей сайт:
Hey, I'm Peg And Alan!
Some of our interests: grand-parenting, gardens and gardening, house renovating, stream keeping, early childhood education, literacy, watching BBC television series. We were Servas hosts for several years, and are widely travelled ourselves. Our best trip was bus-camping from London to Bombay on our round-the-world travels when we were newly married. For our fortieth wedding anniversary, we recently went to Honduras to help build a community center. We enjoy meeting travelers and helping them make the most of their time in our beautiful part of the world.
Привіт, ми Пег і Алан!
Деякі наші інтереси: проведення часу з внуками, садівництво, оновлення будинку, ранній розвиток і навчання дітей, грамотність, перегляд каналу BBC. Ми приймали багато гостей по програмі "Servas" протягом кількох років і дуже багато подорожували самі. Нашою найкращою подорожжю був автобусний кемпінг з Лондона до Бомбею в навколосвітній подорожжі коли ми тільки одружились. А на нашу сорокову річницю подружнього життя ми, нещодавно, їздили до Гондурасу, щоб допомогти в будівництві общинного центру. Ми любимо приймати в себе туристів і допомагати їм провести якнайкраще час в нашій прекрасній частині світу.
Після такого представлення мені було дуже цікаво познайомитись з цими людьми, в яких така активна життєва позиція і великий багаж досвіду.
Але поки що усі наші спілкування зводились до вирішення побутових питань: де що взяти, як добратись до найближчого магазину, як запустити посудомийну/пральну/сушильну машину, як сортувати сміття і т.д. Варто сказати, що після нашого приїзду в будинку на столі нас чекала детальна роздрукована інструкція на 2 сторінки А4 з тим, як і що використовувати, як і де включати ті чи інші пристрої, тощо, дуже помічна річ, тому що питань було насправді багато.
Все ж повертаємось до вечора ігор. Ми завчасно зібрались, приготували подарунки-сувеніри, які привезли з України і пішли в гості на другий поверх. Варто сказати, що наш Сашко дуже полюбив ходити наверх з нами, коли нам треба щось уточнити в господарів. Він швидко приносить свої тапочки, щоб його взули і взяли з собою наверх. Сьогодні він дуже швиденько і чемно одягався і вже чекав нас біля дверей, які ведуть нагору, з нетерпінням стукаючи в них, щоб ми його пошвидше випустили. А прийшовши наверх, він сильно знітився і почав соромитись, бо було багато незнайомих людей, з якими йому ще не доводилось зустрічатись. В гості прийшли їх син з дружиною і трьома дітьми: дівчинка приблизно 15 років, хлопчик 11 років і дівчинка 9 років (це навскидку). Спершу Сашко не хотів відпускати мою руку і взагалі не хотів відходити від нас ні на крок, хоча він уже неодноразово був в гостях у Пег і Алана і вже почував себе там доволі вільно. Але тут зібралась велика купка нових людей, які багато говорять незрозумілих для нього речей. Та доволі швидко Сашуня освоївся і навіть вибрав для себе фаворита серед діток - найменшу доньку 9 років, з якою бавився більше всього, обіймав її і гладив її довге чорне волосся. А діти в свою чергу дуже старались з ним гратися, але відчувався бар’єр між ними, тому що вони хотіли йому щось пояснити або сказати, але він нічого не розумів англійською, мені доводилось йому все перекладати і часто переходити на українську мову перед ними, відповідно вони уже почували себе не дуже комфортно, коли не розуміли, що кажу я. Вечір почався дещо напружено, особисто для мене. Коли вони всі спілкувались між собою, це було якось нереально швидко, короткі обривки слів чи фрази, які я могла зловити і зрозуміти. Я дуже засмутилась з цього приводу, тому що раніше до цього не відчувала сильного дискомфорту в мові. А тут вони лепечуть між собою, розуміючи один одного майже з півслова, тим більше на такі теми, які взагалі є чужими і не зрозумілими мені, наприклад, обговорюють якусь п’єсу, до якої готується старша донька в школі, якісь телевізійні шоу чи місцевих героїв, одним словом, я відчувала, що ледве розумію про що мова і геть не в силі підтримувати розмову. А тим часом, готувалась вечеря і накривали на стіл, виявилось, що ми ще запрошені на вечерю перед іграми. У мене була причина втекти від світських розмов, приглядаючи за Сашком, який уже освоївся і старався залізти скрізь і всюди, особливо біг постійно на сходи, які ведуть вниз до нашого житла, не тому, що хотів додому, а тому, що просто обожнює ходити по сходах вверх і вниз. Я відчувала трохи розчарування від своєї неспроможності підтримувати розмову, дуже хвилювалась, коли мене щось питали і все боялась робити помилки в мові, які, як на зло, все вилазили і вилазили. Я вже знала, що Пег колись була вчителем англійської і взагалі дуже захоплюється викладанням англійської і, мабуть як будь-який філолог, любить гарну і чисту мову. З усвідомленням цього мій мозок взагалі блокував усі мої знання і я сама себе не могла змусити розмовляти правильно. Але, як характерно канадійцям, мене ніхто не виправляв ані в вимові, ані в граматичних помилках. Єдине, це було помітно, що Пег старається дуже чітко і не швидко говорити, орієнтуючись на мене, в той час як інші лепетали з нереальною швидкістю.
Після розмов у вітальні і маленького перекусу овочами, нас всіх запросили у їдальню за стіл. Система вечері була наступною - на великому окремому столі стояли страви і кожен підходив з тарілкою і набирав собі всього чого хотів в тій кількості, якій хотілось і сідав за стіл. Також стояли напої і жодного алкогольного, були соки, спрайт, кола і теж на вибір кожного. Нарешті всі всілись за стіл, ми принесли своє крісло для Сашка і він сидів з нами, хрумаючи банан. Але довго всидіти йому не вдалось і Саша пішов за ним наглядати, а я залишилась за столом ніяковіти і переживати, щоб тільки мене нічого не спитали. Потім, як тільки випала нагода помінятись з Сашою, я залишила стіл і передала естафету спілкування Саші. В нього це получалось на багато краще, як мені, він не лише підтримував задані теми, а й навіть вдавалось жартувати. А господарями дому звісно хотілось дізнатись про нас і нашу країну якомога більше. Розпитували про територію України, порівнюючи її з Канадою, показували деякі пізнання з історії про те, що кордони нашої країни часто піддавались змінам, розпитували про фотографії на подарованих цукерках. Потім перейшли до порівняння англійської і української мови, тому що без української обійтись на вдалось, так як постійно треба було переходити на неї для Сашка. А ще він видавав кілька слів українською, треба було їм перекласти їх зміст.
Нарешті вечеря закінчила десертом у вигляді морозива і перейшли до ігор. Але і тут все було не просто. У них дуже багато різних ігор для великих компаній, але усі такі, про які ми чули вперше. Для них була теж не проста задача підібрати щось таке, щоб нам було легко пояснити, і щоб ми могли її грати, не зважаючи на різний менталітет і культуру. Так, наприклад, гра "шарада" (гравець задумує слово, інший показує без слів, всі решта мають вгадати) відпала одразу, так як вони могли задумати таке, що нам зовсім невідоме, ну і навпаки. Одним словом, підлаштовувались під різні культури. Запропонована була спершу гра, не пам’ятаю її назви, щось зв’язано з картами, картинками на них і якимось складними правилами. В той час, коли пояснювали правила, я відлучилась переодягнути Сашка, коли повернулась, в’їхати в гру ніяк не могла, то ж просто пішла розважати Сашка разом з Пег, яка завжди старається з ним бавитись, показати йому щось нове і цікаве. Саша залишився в грі, хоча потім сказав, що толком правила так і не зрозумів до кінця :-) Потім принесли нову гру "dixit", тепер я уже була за столом, коли розповідали правила, але це мало чим допомогло. Після 5 хв. гри правила прояснились самі собою, але це не допомогло нам виграти, ми з Сашою були в числі лузерів. Хоча ця гра мені дуже сподобалась.
Суть гри наступна:
є колода великих карт з різними картинами, на зразок картин з якогось музею, наприклад, король, який співає, лицар, який б’ється з драконом, ну і взагалі щось на кшталт сучасного мистецтва, кіт, який малює картину рибок, або сотня різнокольорових парасольок, ну одним словом, кожна картинка - поле для фантазії. Кожен отримує 6 таких карток і не показує нікому, і хтось починає гру. Вибирає будь-яку карту з зображенням і дає їй якесь визначення, наприклад сміливість. Всі решта шукають в себе в своїх картах, ту, яка б максимально відповідала такому визначенню і дають її основному гравцеві, який задумав слово. Тоді гравець розкладає всі карти на столі, пронумеровуючи її від 1 до 6 і всі гравці вгадують, яка саме карта була цього гравця, яку він назвав "сміливість". Потім нараховують очки, тим хто вгадав, і тим, хто не вгадав. Одним словом, з очками була дуже складна ситуація, добре що в нас був відповідальний на цій позиції, який все рахував і ми в це не вникали. Може тому і програли :-) Але гра мені сподобалась тим, що дуже гарно розвиває уяву, адже ці картинки можна трактувати зовсім по-різному, тут проявляється індивідуальність кожного. Так, серед усіх гравців найбільш винахідливим з назвами своїх карточок був хлопчик 11 років, який і виграв цю гру.
Після цієї гри, коли я розслабилась і навіть отримала задоволення від нової гри мені стало легше, крига трохи скресла в спілкуванні. Хоча розслабитись до кінця вечора я так і не змогла. Постійно думала і контролювала кожне слово, яке хотіла сказати, а це було дуже виснажливо. Зате Сашко дуже сильно забавився з дітками і дорослими, всі йому раділи і він часто бігав обніматись то до діток, то до дорослих. І коли вже настав час йти додому ніяк не міг розпрощатись з усіма, всім махав по 10 разів "па-па" і ніяк не закривав двері, які розділяють наше житло і господарів. Зате під усіма враженнями заснув дуже швидко, я тільки встигла його переодягнути в піжаму.
Загальне моє враження від канадського сімейного вечора доволі неоднозначне. З одного боку мені дуже сподобалось таке спокійне і затишне проведення часу, неспішна вечеря і обговорення нових подій в їхньому буденному житті, обговорення нових книжок, фільмів, серіалів, потім веселе проведення часу за іграми і просто розмовами. З другого боку, мені було доволі некомфортно через мову і іншу культуру взагалі. Я вперше тут дуже різко відчула сильну різницю і в менталітеті, і в стилі спілкування, і в культурі взагалі. Коли ти проводиш так час з людьми, близькими тобі по духу, по культурі, спілкуєшся з ними на звичній тобі мові, ти просто не задумуєшся, як правильно сказати те, чи інше, чи доречно буде це спитати, чи так повестись, за своє життя ти вже знаєш стиль поведінки в своєму оточенні і суспільстві. І тут ти потрапляєш в зовсім інше середовище, воно звичне для цих людей, а для тебе все нове, як для маленької дитини, яка тільки освоює світ і не знає, що таке "добре", а що таке "погане" і тільки методом "спроб і помилок" виробляє для себе систему поведінки. Я не хочу відсторонюватись від канадської культури і суспільства і тільки замикатись на людях, виходцях з України чи Росії, з якими легко і комфортно, бо це люди нашої культури. Але на початку, я розумію, що буде не просто звикнути і інтегруватись в нове середовище, прийняти нові правила гри і виробити нову систему поведінки. Але в цьому є теж свій інтерес і новий досвід, тільки треба буде набратись впевненості в своїй англійській мові. Це буде завдання номер один на найближчий період для мене.
Немає коментарів:
Дописати коментар